ВСТУП

   Поняття сталого розвитку в його сучасному значенні було сформульовано в доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (Комісія Брутланд) у 1987 р.: це роз­виток, який забезпечує збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, а також проблем сприятливого навко- лишнього середовища та природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб сучасного та наступних поколінь людства. Тобто сутність концепції сталого розвитку полягає в необхідності збереження потенціалу (біологічного, ресурсного, екологічного тощо) планети Земля для наступних поколінь за раху­нок значного зменшення антропогенного тиску на природне середовище.
   Ця концепція була спочатку висунута як реакція світової спільноти на всезростаючу загрозу глобальної екологічної катаст­рофи, але з часом вона стала єдино можливою сприятливою аль­тернативою для подолання всіх інших глобальних загроз, які по­стали перед людством ресурсної, соціальної, демографічної тощо. Вже на Всесвітній конференції ООН з навколишнього середови­ща концепції сталого розвитку стала базою, на якій приймалися рішення та документи, й у першу чергу - "Порядок денний на XXI століття". За час,що минув від дня цієї події,концепція ста­лого розвитку стала основою глобальної політики в соціальній, екологічній та економічній сферах.

   На Всесвітньому саміті зі сталого розвитку у 2002 р. було сформульовано чотири принципи досягнення сталого розвитку людства:
   -    визнання проблеми;
   -    колективна відповідальність та конструктивне партнерство;
   -     рішучість у спільних діях;
   -    неподільність та єдність людської гідності.
   Ці принципи по суті повторюють чотири основи ос віти,які бу­ли зафіксовані у відомому звіті "Освіта: необхідна утопія" Комісії з освіти ЮНЕСКО ("Звіт Делора"): "Освіта дає навички навчитися: пізнавати,жити разом, робити та жити".
   Таким чином,освіта є навчальним, базовим елементом транс­формації суспільства до сталого розвитку за рахунок забезпечен­ня особистості можливістю втілити свої уявлення про суспільство у життя. Саме така ключова роль освіти зафіксована у головних документах всесвітніх форумів зі сталого розвитку у 1992 та 2002 рр. Так, у главі 36 "Порядку денного на XXI століття" бу­ло записано, що "освіта є фундаментом сталого розвитку . У Дек­ларації, прийнятій на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку в 2002 році, відображено єдиний підхід лідерів світових держав до освіти як головного інструменту для створення гуманного, рівно­правного та уважного до проблем людини суспільствам якому ко­жен індивід повинен мати свою людську гідність. Так, ос віта вва­жається інструментом,спрямованим на вирішення таких важливих питань сталого розвитку, як боротьба з бідністю, розвиток сільсь­ких регіонів, охорона здоров'я, запобігання поширенню СНІДу, вирішення екологічних проблем,проблем збалансованого викорис­тання відновлюваних та невідновлювальних природних ресурсів, створення гендерно-чутливої системи освіти на всіх рівнях, а та­кож широкого кола питань етичного та правового характеру.
   У Резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо Десятиріччя грамотності та у Плані реалізації цілей цього Десятиріччя було проголошено, що "загальна грамотність, по суті, сама забезпечує можливості для сталого розвитку, миру та демократії".
   Таким чином, якісна освіта е необхідною (але недостатньою) умовою забезпечення сталого розвитку суспільства. За допомо­гою освіти можна прищеплювати цінності, виховувати поведінку та стиль життя, необхідні для забезпечення сталого майбутнього. Освіта має бути початковим елементом трансформації суспільства до сталого розвитку, який буде забезпечувати потреби людства у можливостях втілювати свої уявлення про такий розвиток у реальність. Вона повинна не тільки на­давати наукові та технічні знання, а й забезпечувати відповідну мотивацію, пояснювати та здійснювати соціальну підтримку для формувати! навичок та їх використання. Ключовим завданням освіти у XXI сторіччі е розвиток мислення, орієнтованого на ста­ле майбутнє.
   Відповідно саме до такого бачення ролі освіти, на Всесвітньому саміті в Иоханнесбурзі була прийнята рекомендація Генеральній Асамблеї ООН розглянути питання щодо оголошен­ня Десятиріччя освіти для сталого розвитку. У грудні 2002 р. Генеральна Асамблея ООН одноголосно прийняла резолюцію 57/254 "Про Декаду ООН освіти для сталого розвитку, почи­наючи з 1 січня 2005 року".
   Таким чином, універсальний характер ідей сталого розвитку та відповідні міжнародні угоди привели до появи нового тину освіти - "освіта для сталого розвитку" (Education for Sustainable Development), або "освіта в інтересах сталого розвитку" (далі - ОСР). Очевидно,що головна причина появи ОСР - це усвідом­лення необхідності змін в освітній парадигмі з мстою подальшо­го сталого розвитку суспільства, економіки та навколишнього середовища.
   Як реакція європейської спільноти на рішення Всесвітнього форуму в Иоханнесбурзі та Генеральної Асамблеї ООН на V Конференції "Довкілля для Європи" (Київ, травень 2003 р.) міністри охорони навколишнього середовища країн - членів Європейської економічної комісії (ЄЕК) ООН прийняли Заяву про освіту для сталого розвитку. На виконання цього документа у березні 2005 р. у Вільнюсі (Литва) на нараді високого рівня представниками міністерств охорони довкілля та освіти була прийнята Стратегія освіти для сталого розвитку ЄЕК ООН та Вільнюські рамки її виконання.
   Концепція освіти для сталого розвитку в багатьох аспектах ще детально не розроблена,але вже зараз можна казати,що ОСР поряд із професійними екологічним, економічним та іншими вида­ми освіти передбачає перехід до такої економічно та соціально орієнтованої моделі навчання, в основі якої мають бути широкі міждисциплінарні знання, котрі базуються на комплексному підході до розвитку суспільства,економіки та навколишнього при­родного середовища. В основі ОСР лежать завдання, сформу­льовані у "Порядку денному на XXI століття":
   - забезпечити просвіту з питань розвитку та збереження нав­колишнього середовища для громадян усіх вікових категорій:
   включити концепції розвитку та збереження навколишнього середовища в усі навчальні програми з аналізом причин, які викликають головні глобальні загрози. При цьому особливу увагу приділити підготовці майбутніх керівників;
   - забезпечити участь учнів у місцевих та регіональних дослідженнях стану довкілля, включаючи питання придатності во­ди для споживання, санітарії, харчових продуктів та екологічних наслідків використання природних ресурсів.
   Крім того, у Заяві про освіту для сталого розвитку міністрів охорони довкілля (Київ 2003 р.) проголошено, що "сталий розви­ток повинен бути інтегрований у всі освітні програми і, в першу чергу, програми з екології на всіх рівнях, включаючи професійну підготовку та безперервну освіту".
   Таким чином, можна сформулювати у першому наближенні мсту ОСР як опанування громадянами всіх вікових категорій на­вичками ідентифікації об'єктивно існуючих екологічних обмежень економічного розвитку та адаптації до них соціуму.
   Освіта для сталого розвитку повинна сприяти засвоєнню знань, умінь та переконань, які дають змогу ухвалювати та впро­ваджувати рішення на місцевому та глобальному рівнях, спрямо­вані на підвищення якісного рівня життя, що не загрожують можливостям наступних поколінь задовольняти свої потреби.
   З викладеного вище об'єктивно випливають роль екологічної освіти як основи, "стартового майданчика" для ОСР та тісний взаємозв'язок між ними. Саме тому в документах робочої групи ЄЕК ООН з розробки Стратегії ОСР заявлено,що вона "спи­рається на міжнародні угоди про розвиток екологічної освіти Белградську хартію (1975 р.). Тбіліську декларацію (1977 р.). Салонікську декларацію (1997 р.). У зв'язку з неусталеністю концепції ОСР пріоритет у розвитку ОСР у різних країнах віддається різним секторам. Так у Великій Британії першочерго­вими завданнями вважаються місцеві ініціативи, практична діяльність. Велику роль тут відіграють школа, додаткова освіта, взаємодія між різними секторами суспільства, а також приватний сектор. Аналогічна картина з більшим акцентом на екологічні ас­пекти спостерігається у країнах Північної ради. У Російський Федерації провідну роль відіграє вища школа за активної підтримки неурядових громадських організацій (НГО).
   В Україні так склалося, що освіта для сталого розвитку роз­вивається на базі екологічної освіти, в якій суттєву роль відігра­ють загальна середня та позашкільна освіта,вища освіта і просвіта населення через НГО та засоби масової інформації. Тому в До­повіді про стан розвитку ОСР в Україні багато уваги приділяєть­ся саме екологічній освіті, яка є найважливішим складовим елементом ОСР,її предметною та концептуальною основою.
   Але освіта для сталого розвитку значно ширша за власне еко­логічну освіту. Наведемо дві головних відмінності. По-перше. ОСР - це методологічні цільові настанови, спрямовані на станов­лення освіти нового типу. По-друге, ОСР не є особливою "вертикально" організованою освітньою системою, як, наприклад, математична, фізична, хімічна, екологічна освіта. Цей вид освіти скоріше є новою формою "освіти, що проникає" або "пронизує" практично всі галузі освіти (природничу,гуманітарну та технічну). Тобто цей процес можна розглядати як горизонтальну дифе­ренціацію ОСР, на відміну від вертикальної диференціації, яка збігається з вертикальною диференціацією самої системи освіти (дошкільна освіта та виховання, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, освіта для дорослих, неформальна освіта та просвіта).
   При цьому становлені освіти для сталого розвитку спирається на міжнародні угоди у галузі освіти й у першу чергу, на Дакарські рамки дій (1999 р.). Софійську декларацію про освіту для дорослих (2002 р.). Міжнародну програму роботи у сфері освіти, інформування громадськості і підготовки кадрів. КУР ООН (1996 р.) та інші документи, в яких піднімається пробле­ма необхідності змін у базових основах сучасної освіти. Основні тенденції трансформації наявної парадигми щодо зміни цілей політики та практики у галузі освіти.
   Ця трансформація цілей політики та практики потребує не­обхідних змін багатьох змістовних та методичних принципів освіти, які повинні бути враховані при становленні освіти для ста­лого розвитку.
   У "Порядку денному на XXI століття" у розділі, присвячено­му освіті для сталого розвитку, наведені головні напрями форму­вання ОСР:
   - розробка навчальних програм для випускників шкіл та університетів, які допоможуть їм працевлаштуватися та отримува­ти стабільні доходи:
   - заохоченім всіх секторів суспільства, включаючи промис­ловість, університети, урядові, державні установи та неурядові гро­мадські організації, до підготовки фахівців у сфері раціонального використанім ресурсів навколишнього середовища;
   - забезпеченім місцевих громад підготовленими технічними спеціалістами з числа місцевих мешканців для вирішення завдань, пов'язаних з охороною навколишнього середовища;
   - співпраця із засобами масової інформації,театральними гру­пами, представниками розважальної та рекламної індустрії для за­охоченім активної участі населення в обговоренні проблем навко­лишнього середовища;
   - використання в системі освіти та підготовки фахівців досвіду зрозумілих проблем сталого розвитку корінними народами країни.
   Розбудова змісту та методів ОСР в Україні базується на:
   - принципі сталості розвитку в усіх його проявах в еко­номічній. соціальній та інших сферах діяльності (використання природних ресурсів без зниженім біорізноманітності та підриву регенеративних здібностей природи як у локальному, так і глобальному масштабах);
   - принципі упередженості, обережності (відсутність дос­товірних знань про наслідки дій відносно навколишнього природ­ного середовища має враховуватися на всіх рівнях планування та не повинні допускати дії, які ведуть до деградації навколишнього середовища).
   Сталий розвиток - це планетарна стратегія, покликана впроваджуватися на національних та регіональних рівнях, оскільки кожна нація і кожна держава несуть свою частку відповідальності за спільне майбутнє людства.
   В Україні поширюється розуміння того, що розбудова ОСР має сприяти становленню нового складу мислення, за якого всі соціально-економічні та соціально-екологічні процеси та явища повинні розглядатися з урахуванням принципів сталості та обережності. Оцінка дійсності з такої позиції має відображатися у поступках, соціальних стратегіях та проектах їх реалізації.
   Ця Доповідь є відгуком України на завдання першого етапу виконання Стратегії освіти для сталого розвитку ЄЕК ООН та першою спробою узагальнити досвід України у становленні національної освіти для сталого розвитку та її складових, оцінити завдання на майбутнє, які стоять перед урядовими організаціями, освітянами, всіма ланками неформальної освіти, неурядовими ор­ганізаціями. а також висвітлити перешкоди, які об'єктивно та суб'єктивно гальмують ці процеси.
   У межах однієї доповіді досить складно навести повну картину сучасного стану освіти для сталого розвитку та системи еко­логічної освіти як базового елемента на якому проходить розбу­дова ОСР, але колектив авторів має надію, що ця доповідь буде поштовхом для розробки системи узагальнення набутого в Україні досвіду та виконання завдань Стратегії освіти для сталого розвитку в країнах ЄЕК ООН.

 
   РОЗДІЛ І
  ПОЛІТИЧНІ МЕХАНІЗМИ ТА НОРМАТИВНО- ПРАВОВА БАЗА ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСВІТИ В ІНТЕРЕСАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

   Розглядаючи створення нормативно-правової бази розвитку в Україні освіти для сталого розвитку, перш за все потрібно врахо­вувати, що концепція ОСР ще перебуває на стадії формування та базується на таких загальних принципах (ЮНЕСК0.2003 р.):
   - загальності та безперервності освіти;
   - міждисциплінарного підходу;
   - взаємодії викладача та учня, навчання за допомогою досвіду та творчості.
   В основі ОСР лежать загальність навчання, всебічна підтрим­ка державою та суспільством,суміщення навчання з вихованням, а також інтеграція досягнень усіх сучасних галузей знань.
   Згідно з документами ЮНЕСКО основними компонентами ОСР можна вважати:
   - освіту (навчання);
   - підготовку та перепідготовку кадрів;
   - напрацювання навичок;
   - формування системи цінностей та виховання;
   - інформування та просвіту населення.
   При цьому особливу увагу варто приділяти завданням сталого розвитку, що має сприяти:
   - розумінню поняття сталості розвитку в соціальному, економічному та екологічному аспектах;
   - поліпшенню якості життя;
   - зниженню ризиків.
   Політики та практики у галузі освіти, державні органи та не­урядові організації підкреслюють такі головні принципи ОСР:
   - єдність загальної, професійної, екологічної, економічної та соціальної освіти;
   - спадкоємність програм різних рівнів ("вертикальні зв'язки");
   - взаємозв'язок з іншими програмами та програмами одного рівня ("горизонтальні зв'язки");
   - адаптивність;
   - врахування місцевих особливостей;
   - різноманітність форм та методів;
   - зв'язок із практичною діяльністю.
   Відповідно до викладеного розуміння ОСР як складової національної системи освіти в цілому, розглянемо інституціональні засади української системи освіти.
   Основні напрями державної політики у сфері освіти визначені:
   - Конституцією України (1996 р.) та Законом України "Про освіту" (1993 р.);
   - низкою законів про окремі сектори освіти, зокрема "Про дошкільну освіту" (2001 р.), "Про загальну середню освіту" (1999 р.),"Про позашкільну освіту"(2000 р.),"Про професійно-технічну освіту" (1998 р.),"Про вищу освіту" (2001р.);
   - Державними програмами розвитку освіти, зокрема Національною доктриною розвитку освіти у XXI столітті (2001 р.),Державною програмою "Вчитель" (2002 р.),Держав­ною програмою розвитку освіти в Україні на 2006-2010 роки (2006 р.). Державною програмою розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки (2005 р.),Державною програмою "Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006-2010 роки" (2005 р.);
   - постановами Кабінету Міністрів України, які визначають ок­ремі механізми реалізації державної політики у галузі освіти, зок­рема "Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)" (1998 р.). Про розроблення державних стандартів вищої освіти" (1998 р.),"Про затвердження Порядку зовнішнього оцінювання та моніторингу якості освіти" (2004 р.) та ін.;
   - іншими нормативно-правовими актами у сфері освіти, зокре­ма Концепцією гуманітарної освіти в Україні, Концепцією позашкільної освіти та виховання. Концепцією екологічної світи в Україні тощо.
   Згідно із зазначеними законодавчими актами, освіта є най­важливішою складовою суспільного, економічного життя країни, необхідною умовою її стабільного розвитку. Без якісної освіти не­можливі поступ держави у майбутнє,підготовка громадян до жит­тя і праці у демократичному суспільстві, яке швидко змінюється і висуває дедалі зростаючі вимоги до рівня освіченості,вихованості молодого покоління. Загальносвітові й національні тенденції у сфері освіти визначають освіту як ключ до подолання бідності, запоруку громадянського миру та стрижень стратегії розвитку держави.
   Ці положення в вихідними у реформуванні української освіти, здійсненні тих змін, які відповідають новим соціально-еко­номічним і політичним реаліям розвитку нашої держави. Сьогодні практикується багато підходів до визначення інфраструктури та змістового наповнення освітньої галузі. Визначальною передумо­вою її розвитку залишається законодавче забезпечення.
   Відповідно до Закону України "Про освіту" структура ук­раїнської системи освіти включає дошкільну освіту, загальну се­редню освіту,позашкільну освіту, професійно-технічну освіту,вищу освіту, післядипломну освіту та самоосвіту.
   Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою сис­теми безперервної освіти в Україні. Дошкільна освіта є цілісним процесом, спрямованим на:
   - забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб;
   - формування у дитини дошкільного віку моральних норм на­буття нею життєвого соціального досвіду.
   Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дити­ни як особистості,її нахилів, здібностей, талантів,трудову підготов­ку, професійне самовизначення,формування загальнолюдської мо­ралі,засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і вироб­ництво, екологічне виховання,фізичне вдосконалення.
   Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей,талантів дітей,учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
   Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, а також допрофесійну підготовку, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації.
   Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей,удосконалення наукової та професійної підготовки, пе­репідготовку та підвищення їх кваліфікації.
   Післядипломна освіта спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширен­ня й оновлення її професійних знань,умінь та навичок або отри­мання іншої професії, спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.
   Самоосвіта за Законом України "Про освіту"- це ланка не формальної освіти,яка включає всі форми виховання та навчання які здійснюються НГО. засобами масової інформації тощо.
   Мстою державної політики щодо розвитку освіти є створення належних умов для розвитку особистості, творчої самореалізацїі кожного громадянина України, виховання покоління людей. здатних і готових ефективно навчатися впродовж життя оберігати і примножувати цінності національної культури і громадського суспільства, сприяти розвитку і зміцненню України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави, рівноправного члена європейської та світової спільноти
   Головною метою вдосконалення системи освіти є створення механізму стабільного її розвитку, забезпеченім відповідності швидкозмінним вимогам XXI століття, соціальним і економічним потребам розвитку країни, запитам особистості, суспільства, держави.
   Для досягнення поставленої мети передбачено вирішити такі пріоритетні завдання:
   - створити умови для особистого розвитку і творчої само-реалізації кожного громадянина України:
   - забезпечити рівні можливості для здобуття повноцінної освіти, розвивати систему неперервної освіти впродовж життя;
   - постійно оновлювати зміст освіти відповідно до демократич­них цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-техно­логічних досягнень;
   - сформувати ефективні механізми залучення і використанім ресурсів держави на потреби освіти;
   - підвищити професіоналізм та соціальний статус педагогічних працівників, надати належну суспільну і державну підтримку їх праці;
   - інтегрувати освіту і науку, розробити і запровадити нові педагогічні технології, інформатизувати освіту;
   - розвинути ринок освітніх послуг та індустрії навчальних за­собів і обладнання:
   - інтегрувати українську освіту до європейського і світового освітнього простору.
   Відповідно до Державної програми розвитку освіти в Україні на 2006-2010 роки (2006 р.) основними пріоритетами на сучасному етані є:
   - європейський рівень якості й доступності освіти;
   - духовні орієнтири освіти;
   - демократизація в освіті;
   - підвищення соціального статусу педагогів;
   - розвиток суспільства на основі нових знань.

   РОЗДІЛ ІI
   ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РІВЕНЬ ЯКОСТІ Й ДОСТУПНОСТІ ОСВІТИ

   Якість освіти є національним пріоритетом і передумовою
   національної безпеки країни, виконання міжнародних норм і національного законодавства щодо реалізації конституційних прав громадян України на здобуття якісної освіти.
   Забезпеченню якості освіти підпорядковуються матеріальні, фінансові,кадрові й наукою ресурси суспільства і держави,адрес­на підтримка учнів та студентів. Висока якість освіти передбачає взаємозв'язок освіти і науки, педагогічної теорії та практики і ви­значається на основі вимог стандартів освіти, оцінкою якості освітніх послуг суспільством. Держава спільно з громадськістю здійснює перманентний моніторинг якості освіти, забезпечує його прозорість, сприяє розвиткові громадського контролю. Основни­ми засобами розв'язання проблем у цій сфері є:
   - профільне професійне навчання учнів старшої школи;
   - розробленім та впровадженім державних стандартів нового покоління, національної системи кваліфікацій, інформатизації та комп'ютеризації навчально-виробничого процесу;
   - забезпеченім умов здобуття якісної освіти у сільській місцевості;
   - визначення та оцінювання здібностей дітей, учнів, студентів за допомогою об'єктивних методів вимірюванім та індивіду­алізацією програм їх навчання;
   - оновленім змісту й методичного забезпечення, індивіду­алізація та диференціація навчанні обдарованої молоді;
   - забезпечення умов для здобуття якісної освіти дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклуванням. інвалідами;
   - забезпеченім варіативності здобуття якісної базової, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей громадян з обме­женими можливостями, зорієнтованої на їхню інтеграцію у соціально-економічне середовище;
   - забезпечення високої якості вищої освіти та мобільності ви­пускників вищих навчальних закладів на ринку праці за рахунок інтеграції вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації,на­укових установ та підприємств, упровадженім гнучких освітніх програм та інформаційних технологій навчанім відповідно до ви­мог Болонської декларації;
   - створенім ефективної системи підготовки і перепідготовки педагогічних, науково-педагогічних кадрів. їх атестації та про­фесійного вдосконалення як важливого стимулюючого фактора забезпеченім якості освітніх послуг та якості освіти на підставі гармонізації законодавчих і нормативних актів,які регулюють про­фесійну діяльність педагогічних і науково-педагогічних працівників; пропюзуванім та задоволенім потреб суспільства у педагогічних і науково-педагогічних кадрах; впровадження стан­дартів вищої педагогічної освіти різних освітньо-кваліфікаційних рівнів та стандартів післядипломної педагогічної освіти; ово­лодіння педагогічними працівниками сучасними інформаційними технологіями високим рівнем психологічної культури і професійної компетентності; впровадженім системи цільового державного фінансування підготовки педагогічних і науково-педагогічних кадрів та стимулювання їх професійного вдосконалення;
   - удосконалення механізму ліцензування, атестації та акреди­тації навчальних закладів;
   - введеній прямої залежності між обсягами фінансування та рівнем і якістю освітніх послуг, що надаються конкретному нав­чальному закладу.
   Доступ до якісної освіти необхідно забезпечити для всіх гро­мадян, незалежно від раси, етнічного та соціального походження, статі та майнового стану, політичних, релігійних та інших переко­нань, місця проживання, стану здоров'я, мовних та інших ознак. Реалізація цього права передбачає прозорість, наступність освіти всіх рівнів.» чутливість до демографічних, соціальних, економічних змін. Основними засобами розв'язання проблем у цій сфері є:
   - забезпечення доступності й безоплатності різних форм здо­буття якісної освіти в дошкільних, позашкільних державних та ко­мунальних навчальних закладах; обов'язковості й безоплатності здобуття повної загальної середньої освіти в обсягах державного стандарту загальноосвітньої підготовки; безоплатності освіти в державних і комунальних навчальних закладах для всіх дітей з особливими потребами; безоплатності здобуття першої робітничої професії у державних і комунальних навчальних закладах; безоп­латності здобуття першої вищої освіти на конкурсних засадах у державних і комунальних навчальних закладах;
   - формування мережі навчальних закладів, здатних забезпечу­вати якісні освітні послуги, завдяки створенню дошкільних навчальних закладів різних типів, профілів та форм власності, цілісних міжгалузевих багаторівневих систем позашкільних навчальних закладів різних типів для забезпечення розвитку здібностей, талантів та обдарувань дітей і молоді, задоволення потреб населення у додаткових культурно-освітніх, дослідницьких, спортивно-оздоровчих і дозвільно-розважальних послугах; отимізації структури загальноосвітніх навчальних закладів для однозмінного навчання, створення умов для профільного, екстернатного і дистанційного навчання: впорядкуванню та розвитку мережі професійно-технічних навчальних закладів різних форм власності з урахуванням демографічної ситуації, забезпечення трудоресурсної безпеки країни; підвищенню ефективності мережі ви­щих навчальних закладів для задоволення потреб особистості, га­лузей. регіонів, держави в якісній вищій освіті; впорядкуванню системи навчальних закладів для забезпечення освіти дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці;
   - розвиток конкурентоспроможної інтегрованої системи нав­чальних закладів підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних кадрів;
   - упорядкування регіональної мережі спеціальних навчальних закладів усіх рівнів освіти для громадян з особливостями психічного і фізичного розвитку, забезпечення їхньої інтеграції у загальний освітній простір;
   - упровадження принципів демократичності, прозорості та гласності при формуванні контингенту учнів, студентів, у т.ч. шля­хом створення і використання центрів незалежного тестування;
   - створення правових засад здобуття вищої освіти за рахунок бюджетів усіх рівнів та коштів юридичних і фізичних осіб; розширенням можливостей отримання вищої освіти через упро­вадження індивідуального кредитування та вдосконалення його механізму;
   - створення системи виявлення і діагностики дітей з особли­востями психічного і фізичного розвитку, врахування цих даних у формуванні структури мережі навчальних закладів корекційної та реабілітаційної допомоги, в тому числі й у сім'ї.
   Духовні орієнтири освіти визначаються як самостійність, самодостатність та здатність до самореалізації особистості, її творча активність, що є основами демократичного грома­дянського суспільства, прискорювачем розвитку і духовно-моральної збалансованості ринкових відносин. Основними засобами розв'язання проблем у цій сфері с:
   - активізація процесів національної самоідентифікації особис­тості через новітні технології, здійснення навчально-виховного процесу, спрямування процесу формування моделі особистості на істотне зниження мсішювартісних рис характеру, підвищення громадянського авторитету індивідуальності, зміцнення статусу українця у міжнародному соціокультурному середовищі;
   - забезпечення відчутного зростання інтелектуального, куль­турного. духовно-морального потенціалу суспільства та особис­тості, нації і народу, що є підґрунтям потужних позитивних змін у системі матеріального виробництва, духовної сфери, структурі політичних відносин, побуті й культурі;
   - забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної освіти в європейському і світовому освітньому просторі,а людині захище­ності, мобільності на ринку праці й у контексті особистісного духовно-світоглядного вибору;
   - інтегрування національної системи освіти у світовий освітній простір, реалізація основних завдань та заходів, визначених Дакарським (1999 р.). Паризьким (1998 р.) і Сеульським (1999 р.) всесвітніми форумами і Болонською декларацією, розширення участі в міжнародних проектах і програмах;
   - забезпеченій) подальшого розвитку співпраці а міжнародни­ми міжурядовими і неурядовими організаціями,фондами і програ­мами (ООН.ЄС.ЮНЕСКО, Радою Європи.Світовим банком), залучення додаткових джерел для підтримки реформування освіти в Україні та створенім нових потужних каналів інформаційного обміну з іншими країнами.
   Демократія в освіті передбачає посилення ролі органів громадського самоврядування, активізацію участі про­фесійних і громадських організацій у навчально-виховній, науково-методичній, підприємницькій діяльності навчаль­них закладів, прогнозування їх розвитку, оцінювання якості освітніх послуг. Основними засобами розв'язання проблем у цій сфері е:
   - всебічна підтримка та сприянні активній діяльності батьківської громадськості, піклувальних рад, меценатів, громадсь­ких організацій, різноманітних фондів, засобів масової інформації, їх залучення до вироблення та впровадження рішень у галузі освіти, розширенім ролі студентського й учнівського самовряду­вання у навчально-виховному процесі;
   - поєднання державного і громадського контролю, впро­вадження нової стики управлінської діяльності,що ґрунтується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації;
   - відкритість розробки, експертизи й апробації, затвердженім нормативно-правових документів;
   - створенім систем моніторингу ефективності управлінських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях, організація експериментальної перевірки та експертизи освітніх інновацій із залученням громадськості;
   - забезпечення підзвітності та прозорості у використанні коштів на фінансування освіти.
   Розвиток суспільства на основі нових знань базується на єдності освіти і науки, що є основою розвитку системи освіти, основним чинником побудови суспільства на основі нових знань. Основними засобами розв'язання проблем у цій сфері е:
   - істотне збільшенім фінансування наукових досліджень у ви­щих навчальних закладах та підтримка вітчизняних наукових видань;
   - створення вітчизняної освітньо-наукової інфраструктури, інтенсифікація фундаментальних та прикладних наукових досліджень у вищих навчальних закладах та наукових установах, упровадження наукових результатів у навчальний процес, форму­вання змісту освіти на основі новітніх наукових і технологічних досягнень;
   - інноваційна освітня діяльність у навчальних закладах усіх типів, рівнів акредитації, форм власності та правовий захист освітніх інновацій і результатів, як інтелектуальної власності;
   - підвищення рівня наукової та науково-технічної експертизи, запровадження її при підготовці державних стандартів, підруч­ників, інноваційних систем навчання і виховання;
   - запровадження цільових програм, що сприяють інтеграції освіти і науки; поглиблення співпраці та кооперації навчальних закладів та наукових установ,широке залучення до навчально-виховного процесу і дослідницької роботи в навчальних закладах учених НАН України, АПН та інших галузевих академій; залу­чення до наукової діяльності учнівської та студентської обдаро­ваної молоді, педагогічних і науково-педагогічних працівників;
   - створення науково-інформаційного простору для дітей, мо­лоді н усього активного населення, використання для цього мож­ливостей нових комунікаційно-інформаційних засобів.
   Таким чином, розвиток освіти в Україні має добру норматив­но-правову ос нову,основні напрями цього розвитку в цілому збіга­ються із завданнями,сформульованими у Стратегії освіти для ста­лого розвитку Європейської економічної комісії ООН (2005 р ). а також забезпечені політичними механізмами їх реалізації.
   Крім того, законодавчим підґрунтям для реалізації завдань сталого розвитку України в цілому є такі нормативно-правові документи, як Послання Президента України до Верховної Ради "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.".укази Президента "Про основні напрями земельної реформи", "Про стратегію подолання бідності", "Про концепцію розвитку охорони здоров'я населенім України".а також "Основні напрями державної політики України у сфері охорони довкілля,використання природних ресурсів та за­безпечення екологічної безпеки", затверджені Верховною Радою України у 1998 р.
   У 2001 р. при Кабінеті Міністрів України була створена Комісія зі сталого розвитку,яка повинна контролювати і коорди­нувати роботу й зусилля всіх національних організацій і установ, причетних до вирішенім питань екологічно збалансованого роз­витку держави.
   Одночасно слід наголосити на недостатньому рівні нормативно-правового забезпечення саме ОСР як нової форми освіти, що "пронизує" практично всі її галузі. Серед невирішених питань слід назвати:
   - поняття "освіта для сталого розвитку" не розкрито у жод­ному законодавчому чи нормативно-правовому акті, не прийнято жодного нормативного документа, в якому узагальнюються цілі та принципи ОСР, її місце у національній системі освіти в цілому;
   - не затверджено національну Стратегію сталого розвитку відповідно до "Порядку денного на XXI століття";
   - не створено міжгалузеву координаційну раду, відповідальну за реалізацію ОСР на національному рівні, не визначений національний координатор цієї програми;
   - не визначено державний орган управління (відповідну його структуру), відповідальний за розвиток ОСР у країні;
   - не розроблено національного плану щодо впровадження ОСР відповідно до завдань Стратегії освіти для сталого розвит­ку Європейської економічної комісії ООН;
   - не налагоджено міжсекторальну взаємодію з питань розвит­ку ОСР на міністерському рівні.

   РОЗДІЛ III
   НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ В ГАЛУЗІ ОСР

   3.1. Наукові дослідження в галузі ОСР.
   3.1.1. Дослідження, присвячені змісту та методам ОСР.
   У Стратегії освіти для сталого розвитку ЄЕК ООН сприян­ня науковим дослідженням у галузі освіти для сталого розвитку (далі - ОСР) і розвитку ОСР визначені у числі п'яти найбільш пріоритетних напрямів становлення такої освіти на національному рівні.
   В Україні наукові дослідженім в галу» освіти для сталого розвитку, як й інші напрями її становлення в історичній перспек­тиві, розглядаються як певний етап розвитку досліджень з еко­логічної освіти. На жаль, слід констатувати, на цей час немає за­конодавчих або нормативних актів, які регламентували сприяння науковим дослідженням у галузі освіти для сталого розвитку. Ненабагато краще становище щодо законодавчої підтримки нау­кових досліджень у галузі екологічної освіти.
   Згідно зі ст. 8 закону "Про охорону навколишнього природ­ного середовища" (1991 р.) "в Україні проводяться систематичні комплексні наукові дослідженім навколишнього природного середовища та природних ресурсів з мстою розробки наукових основ їх охорони та раціонального використання, забезпеченім екологічної безпеки", а координацію та узагальнення результатів комплексних наукових досліджень навколишнього природного середовища та природних ресурсів з метою розробки наукових основ їх охорони та раціонального використання, забезпеченім екологічної безпеки покладено на Національну академію наук України та спеціальний уповноважений центральний орган вико­навчої влади з питань екології та природних ресурсів. На жаль, у цьому переліку немає наукових досліджень а питань екологічної освіти.
   Щодо екологічної освіти, то цим Законом на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України покла­дені функції тільки "сирияти екологічній освіті та екологічному вихованню громадян...",і відповідно Міністерство у своїй струк­турі не має відповідних підрозділів, не має їх в інших міністер­ствах і відомствах.
   Водночас постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природо­охоронних заходів" від 17 вересня 1996 р. за № 1147 наукові дослідженім з організації і здійсненім робіт з екологічної освіти, підготовки кадрів, підвищення кваліфікації включенні до переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів та фінансуються за рахунок природоохоронних фондів (п. 78 та 81 Постанови). На жаль, за останні 10 років е тільки одиничні випадки фінансування таких наукових досліджень.
   З іншого боку, серед нині діючих державних наукових і нау­ково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 рр., визначених у постанові Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 р. №1716, виділено як окремий напрям "Збереження навколишнього середовища (довкілля) та сталий розвиток" і затверджено такі пріоритетні наукові програми:
   - Утилізація та знешкодження небезпечних викидів і скидів;
   - Біоресурси: стале використання, збереження, збагачення;
   - Новітні технології використання меліорованих земель;
   - Агротехнології, спрямовані на запобігання забрудненню та руйнації екосистем.
   Проте у межах цього пріоритетного напряму розвитку науки не було окремої програми досліджень з питань екологічної освіти та освіти для сталого розвитку,а в межах затверджених науково-технічних програм розробка питань освіти не передбачається.
   Не приділяється належної уваги науковим дослідженням у галузі освіти для сталого розвитку й у системі Академії педагогічних наук України.
   Відповідно до чинного законодавства основним завданням Міністерства в науковій та науково-технологічній сферах є організація здійснення наукових досліджень у вищих навчальних закладах та координація наукової діяльності на загальнодержав­ному рівні.
   Наукова діяльність вищих навчальних закладів здійснювала­ся відповідно до Законів України "Про вищу освіту", "Про ос віту"."Про наукову і науково-технічну діяльність"."Про пріори­тетні напрями розвитку науки і техніки", "Про інноваційну діяльність". Національної доктрини розвитку освіти, інших нормативно-правових актів і була спрямована на розробку нових ресурсозберігаючих технологій в енергетиці та промисловості, но­вих речовин і матеріалів: створення ефективних методів і засобів захисту навколишнього природного середовища; розробку перспективних інформаційних технологій; удосконалення під­готовки спеціалістів з вищою освітою та інших пріоритетних для регіонів напрямів розвитку науки і техніки.
   Реалізація таких завдань можлива тільки завдяки висо­кокваліфікованому персоналу. Вища школа України має значний кадровий потенціал - понад 70 тисяч науково-педагогічних та майже 12 тисяч наукових працівників. У різних формах наукової та науково-технічної діяльності ВНЗ беруть участь понад 5,5 ти­сяч докторів та майже 30 тисяч кандидатів наук. Усе більше вик­ладачів ВНЗ залучаються до наукової діяльності. Так. лише у 2006 р. їх кількість зросла в середньому на 2%.
   У цілому можна відзначити певну позитивну динаміку основ­них показників наукової діяльності вищих навчальних закладів. Так, у 2006 р. захищено близько 311 докторських та 2076 кан­дидатських дисертацій, що на 3,8% більше порівняно з минулим роком. Найбільш активно працюють у цьому напрямку класичні, педагогічні та політехнічні університети. При цьому суттєво збільшилася кількість дисертацій з природничих та інженерних спеціальностей майже у 2 рази.
   Протягом 2006 р. на базі провідних ВНЗ створено 8 міжвузівських центрів наукових досліджень і розробок (усього протягом 2004-2006 рр. створено 15 таких центрів у різних регіонах) і розпочато їх укомплектування наукоємним обладнанням.
   Наукова робота є основою для забезпечення освітнього про­цесу у вищих навчальних закладах і має безпосередній вплив на професійний рівень професорсько-викладацького складу, ма­теріально-технічне та методичне забезпечення ВНЗ. У 2006 р. до виконанім фундаментальних досліджень та прикладних розро­бок було залучено близько 190 тис. студентів денної форми навчання (за загальної кількості близько 670 тис. осіб). Це доз­воляє здійснювати попередню підготовку та відповідний відбір найбільш талановитої молоді до вступу в аспірантуру та кадрово­го поповнення вищої школи, однак не відповідає сучасним вимо­гам щодо підготовки фахівців для економіки України. Будь-яка сфера професійної діяльності (машинобудування, медицина, сільське господарство тощо) сьогодні пов'язана із застосуванням новітніх технологій, що постійно оновлюються. Це зумовлює на­гальну потребу у фахівцях нової генерації, які мають не тільки досконало володіти технологіями такого класу, але й здатних до оперативного сприйняття та аналізу нової інформації, ухвалення ефективних економічно обґрунтованих технічних рішень, раціоналізаторської та новаторської діяльності. Розв'язання тако­го завдання можливе тільки шляхом комплексної інтеграції нау­кової та виробничої діяльності у навчальний процес ВНЗ, що відображено в Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті та відповідає вимогам щодо приєднання України до Болонського процесу та інтеграції в ЄС.
   Наукові дослідження в галузі ОСР та екологічної освіти у на­укових установах (далі • НУ) та ВНЗ III-IV рівнів акредитації, що перебувають у сфері управління МОН України, з 2006 р. здійснюються з ініціативи їх науково-педагогічних та наукових кадрів. Фінансова підтримка на такі дослідження за результата­ми конкурсу, проведеного МОН України, в окремих випадках на­давалася НУ та ВНЗ із загального фонду Державного бюджету України.
   Такі наукові дослідженім на замовлення МОН України ви­конувалися, зокрема в Національному лісотехнічному університеті України:
   - "Сучасні технологи підготовки фахівців для лісового комп­лексу України" (ДБ Н.05-03, № держреєстрації 0103Ш00070. Науковий керівник - перший проректор, професор М.Г. Адамовський. Термін виконанім: 2003-2006 рр.);
   - "Наукові засади інноваційної моделі сталого розвитку лісо­вого господарства У країни" (ДБ Н.01-04, № держреєстрації 01031/002570. Науковий керівник - академік НАН України, ректор Ю.Ю. Туниця. Термін виконання: 2004-2006 рр.).
   В Одеському державному екологічному університеті прово­дяться дослідження в напрямі "Концепція впровадження чистих технологій як складова сталого розвитку в агропромисловому комплексі"(Науковий керівник - академік НАН України, зав. ка­федрою "Економіки природокористування" Б.В. Буркинський).
   Наукові дослідження з ОСР актуальні для більшості ВНЗ ІІІ-ІУ рівнів акредитації, однак через малодослідженість темати­ки у переважній своїй більшості вони здійснюються на емпірич­ному рівні.
   Дослідженім спрямовуються на розробку методичних реко­мендацій, підходів, положень, моделей, визначення принципів попе­редженім екологічних катастроф, моніторинг екологічним та економічної ситуації в регіонах, вивчення потенціалу.
   Вирішенню проблеми поступовості сприяють методологічні розробки, які виконуються протягом останніх 5 років викладача­ми Одеського державного екологічного університету (ОДЕКУ) спільно з ученими Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень (ІПРЕЕД) НАН України. Це стосується, в першу чергу, розробки та впровадження у загальноосвітніх навчальних закладах курсу "Основи еколого-економічних знань", який має послідовно поглиблюватися при вивченні від загально­освітніх шкіл, ліцеїв. ВНЗ до програм післядипломної освіти. Досягнення такої мети допомагає логічна послідовність його викладання. На початку з'ясовують сутність і основи екології, раціонального природокористування, потім розглядають еко­номічні питання природокористування та формують основи менеджменту природоохоронної діяльності як передумови вибору в подальшому ефективних еколого-орієнтованнх рішень. У по­дальшому силами науково-викладацького складу ОДЕКУ й ІПРЕЕД НАН України мається намір здійснювати спільну ко­ординацію навчального процесу з метою виробленій) у студентів творчих і наукових навичок і формування інформаційно-аналітич­ного мислення.
   Визначена ВНЗ тематика у галузі ОСР вивчається за різни­ми фаховими напрямами: "охорона навколишнього середовища", "економіка", "енергозбереження", "філософія", "історія" тощо. Переважна більшість наукових досліджень у галузі ОСР здійснюється на екологічну тематику.
   На цей час, домінуючими у вищих навчальних закладах України є фундаментальні дослідження, розраховані на вивчення теоретичного підґрунтя охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів, забезпеченім екологічної безпеки, методологічних основ проведення наукових досліджень у цих напрямах. Традиційно результати таких досліджень активно впроваджуються у навчальний процес ВНЗ і, таким чином, впливають на зміст та методики викладання як традиційних навчальних дисциплін, так і становлення нових, у тому числі пов'язаних з питаннями сталого розвитку суспільства.
   Незначна частка наукових досліджень е прикладними, їх ре­зультатами будуть проекти організації екологічного моніторингу, геоінформаційні моделі інтегрованих природно-господарських да­них, інформаційне забезпечення системи екологічного моніторингу рівня води у відкритих водоймах. Так. у Луцькому державному технічному університеті під керівництвом доктора економічних наук З.В. Гсрасимчук досліджуються механізми реалізації політики сталого розвитку. Протягом цього та наступного років науковий колектив планує розробити новий методичний підхід до регулювання сталого розвитку регіону, обґрунтувати необхідність формування організаційно-економічного механізму вибору та ре­алізації політики і стратеги розвитку соціоекономічної системи. Очікується вдосконалення понятійного апарату теорії сталого розвитку Волині, формування та нарощення виробничого потенціалу.
   У Дніпропетровському національному університеті розробля­ють методику використання екологічної супутникової інформації в реалізації концепції сталого розвитку, теоретичні засади побудови систем енергозабезпечення з використанням відновлю вальних джерел енергії та енергоактивних обгороджувальних конструкцій, основи комплексного методу розрахунку і прогнозу роз­повсюдження техногенних забруднень на території великих міст.
   У Донецькому національному університеті завершується ро­бота над формуванням системи екологічних податків (науковий керівник - доктор економічних наук Г.О. Черніченко).
   Розробкою та застосуванням нових комплексних екологічно безпечних технологій очистки побутових стічних вод займаються в Ужгородському національному університеті.
   Системні дослідженім екосистеми о. Зміїний та прилеглої частини Чорного моря проводяться науковцями Одеського національного університету ім. 1.1. Мечникова. їх метою визначе­но обґрунтування потреби створення ефективної інфраструктури та збалансованого екологічно безпечного сталого розвитку госпо­дарської діяльності в сучасних гідролога - гідрохімічних і метеоро­логічних умовах. Значно доповнюють відомості про о. Зміїний еколого-мікробіологічні дослідження навколишнього середовища і птахів, що мігрують через острів.
   Наукове керівництво цією темою здійснює доктор біологічний наук, професор В.О. Іваниця.
   В Одеському національному політехнічному університеті роз­робляють методи енергозбереження у системах з відновлю валь­ними джерелами енергії, ресурсо- та енергозберігаючі електроме­ханічні та електромехатронні перетворювачі. В Одеській дер­жавній академії будівництва та архітектури здійснюють теоретико-методичне обґрунтування механізму реалізації інвестиційно-інноваційної підтримки сталого розвитку регіонів України. В Одеському державному економічному університеті вивчають фор­мування ефективних стратегій сталого розвитку комунального сектору міських господарств.
   Особливу увагу проблемам сталого розвитку приділяють у ВНЗ та НУ екологічного профілю. Так, Одеський державний екологічний університет здійснює оцінку стану кліматичної систе­ми Західної Арктики, адаптацію мегамасштабної атмосферної мо­делі високого розділенім до території України (для дослідження та пропюзуванім екстремальних гідрометеорологічних явищ),розробляє методику для територіального довгострокового прогнозу­вавши максимальних витрат води і шарів стоку весняного во­допілля на рівнинних річках України, вивчає вплив амін клімату на зерновий баланс України, управління якістю вод екосистем прибережних морських акваторій та внутрішніх водоймищ. Фізико-хімічннй інститут захисту навколишнього середовища і модн­ий вивчає реанімацію екологічного стану природного лиманно-морського курортно-рекреаційного комплексу "Куяльник - Лузанівка". розробляє легкі газопильні, протипилові, фільтруючі респіратори підвищеної пиломісткості.
   Механізми формування фінансово-інвсстиційного потенціалу регіонів в умовах сталого розвитку України вивчають у Пол­тавському національному технічному університеті імені Ю. Кондратюка. Фундаментальні основи формування механізмів забезпе­ченім стійкого розвитку соціально-економічних систем, науково-методичні засади формував!м та ефективного використання еко­номічного потенціалу підприємства - у Сумському державному університеті.
   У Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна досліджують інноваційну модель сталого розвитку науково-технічного та виробничого потенціалу України, системне комплекс­не картографуванні регіонів України в умовах їх сталого розвитку.
   Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковсь­кого "ХАГ здійснює математичне моделювання етапів життєвого циклу аерокосмічних виробів, створює методику визначенім чисельних критеріїв безпеки, розробляє засади проектування високоресурсних плазмових генераторів для переробки відходів вироб­ництва та споживання.
   Група науковців під керівництвом доктора технічних наук В.Д. Михайлика в Херсонському національному технічному університеті вивчає підвищення ефективності використання відновлювальних нетрадиційних джерел енергії. Енергозберігаючі технології стали предметом вивчення наукових колективів Національного технічного університету України "КІН". Київсько­го національного університету технологій та дизайну. Науковці Інституту магнетизму МОН досліджують проблему атомної енергетики та екології.
   Соціально-психологічні аспекти тендерної проблематики України вивчають у Херсонському державному університеті.
   Проблеми сталого розвитку в контексті охорони навко­лишнього середовища вивчають у Київському національному університеті будівництва і архітектури. Національному авіаційно­му університеті. Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, Львівському національному університеті ім. Франка, Національному лісотехнічному університеті України. Кіровоградському національному технічному університеті. Меліто­польському державному педагогічному університеті, Прикарпатсь­кому національному університеті ім. В.Стефаника, Східноук­раїнському національному університеті ім. В.Даля, Уманському державному педагогічному університеті ім. П.Тичнни. Хмель­ницькому державному педагогічному університеті ім. Г.Сковороди. Херсонському державному університеті. Чернівецькому національному університеті.
   Економічну тематику в розрізі питань сталого розвитку роз­робляють науково-педагогічні колективи Черкаського державного технологічного університету (розвиток інноваційно-інвестиційних процесів в економіці України, бюджетний потенціал економічного зростання в Україні), Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана (чинники формування середнього класу в Україні), Запорізької державної інженерної академії (формування концепції сталого розвитку як основи досягнення нової якості та стандартів життя в контексті евроінтеграції).
   Проблему прав людини як ключову для сталого розвитку суспільства вивчають у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого. Київському національному економічному університеті ім. В. Гетьмана. Суспільно-політичні трансформації в Україні наприкінці XX ст. досліджують у Запорізькому національному університеті, проблеми української державності - в Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова.
   У наукових дослідженнях, що проводяться НУ та ВНЗ, підвідомчими МОН України, широко враховуються місцем, регіональні, національні особливості. Дослідження з екологічної, соціальної, економічної, правової проблематики дедалі більше роз­ширюють коло питань сталого розвитку.
   У той же час слід відмітити як недолік практичну відсутність державної підтримки наукових досліджень у галузі саме науково-методологічних засад освіти для сталого розвитку,особливостей її впровадження в українську систему освіти.
   3.1.2. Механізми розповсюдження результатів досліджень та приклади практичної діяльності в галузі ОСР (конференції, семінари, періодичні виданім).
   Результати проведених досліджень, у тому числі в галузі ОСР, широко популяризувались останніми роками на конфе­ренціях. семінарах, на сторінках періодичних видань. Серед них можна виділити:
   - Всеукраїнську науково-практичну конференцію "Україна рік після 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів охорони довкілля" (Київ. 26-27 травня 2004 р.);
   - Всеукраїнську науково-практичну конференцію з еко­логічних проблем сталого розвитку України (Одеса, 6-7 жовтня 2005 р.);
   - Науково-методичну конференцію "Екологізація освіти в контексті завдань Болонського процесу" (Львів. 17-18 листопада 2005 р.);
   - Науково-практичну конференцію "Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середо­вища" (Львів, 22-23 вересня 2005 р.);
   - Міжнародну науково-практичну конференцію з екологічної освіти "Екологічна освіта і наука: здобутки та перспективи" (Харків, 19-21 жовтня 2005 р.):
   - Третю регіональну конференцію "Економічна теорія: нова­торське викладання та навчальний процес, оснований на еко­номічних дослідженнях" (Центр економічних досліджень та освіти у Національному університеті "Києво-Могилянська академія" 22-24 березня 2006 р.);
   - Третю періодичну науково-практичну Інтернет-конференцію "Соціально-економічні реформи в контексті європейського вибо­ру України" (Дніпропетровськ, Дніпропетровський науково-аналітичний центр "Ера". 20-21 квітня 2006 р.);
   - Першу міжнародну науково-практичну Інтернет-конференцію "Наука-2006" (Львів. Міжнародний Екологічний Фонд "ЕКОСФЕРА". 4-8 квітня 2006 р.);
   - Всеукраїнську науково-практичну конференцію "Освіта в інтересах збалансованого розвитку: національні пріоритети" (Київ 15-16 вересня 2006 р.);
   - Другу міжнародну наукову конференцію "Екологічна Конс­титуція Землі як економіко-правова основа глобальної стратегії сталого розвитку і екологічної безпеки планети" (Львів. 28-29 вересня 2006 р.).
   Важливим етаном узагальненім наукових досліджень у галузі екологічної освіти стали:
   - Концепція екологічної світи України (2001 р.):
   - Типові навчальні плани загальноосвітніх навчальних зак­ладів з українською мовою навчання (старша школа у структурі 12-річної) для різних рівнів і напрямів, затверджені наказом
   МОН України від 23 лютого 2004 р. N9 132:
   - Галузевий стандарт вищої освіти з напряму "Екологія",який затверджено наказом МОН України:
   - Навчальна програма нормативної дисципліни "Екологія" для підготовки студентів неекологічних спеціальностей у ВНЗ І-ІУ рівнів акредитації, затвердженої Науково-методичним цент­ром вищої освіти МОН України (лист № 14/18.2-958 від 18 квітня 2006 р.).
   3.2. Міжнародна співпраця в галузі ОСР
   3.2.1. Зміцненім співпраці в галузі ОСР на всіх рівнях у ме­жах регіону ЄЕК ООН.
   Міністерство освіти і науки України підтримує розширення ділових контактів із багатьма урядовими і неурядовими організаціями, програмами і фондами, такими як: Європейський Союз. Європейський фонд освіти. Рада Європи. ПРОТОН. ЮНЕСКО. Британська рада, Інформаційне агентство США, Корпус Миру, Айрекс, Німецька служба академічних обмінів (ДААД) Фонд Фулбрайга. Фонд "Відродження", Французький культурний центр. Німецький культурний центр,товариство Карла Дуйсберга, Канадське агенство з міжнародного розвитку, програмами "Темпус", "Здмунда Маскі", "Акт на підтримку свободи", "Шкільні обміни", АКСЕЛЗ та ін. В Україні працює 12 кафедр та 55 асоційованих шкіл ЮНЄСКО.
   Найвагомішими міжнародними організаціями,з якими співпра­цює Міністерство освіти і науки України з метою втілення зав­дань сталого розвитку, є Програма розвитку ООН (ПРООН), Британська Рада та Агентство США з міжнародного розвитку.
   Так, наприклад, у 2004 р. започатковано пілотний проект. Муніципальну програму сталого розвитку ПРООН, завданням якого стали розвиток демократичного прозорого механізму ло­калізації принципів сталого розвитку і демонстрація ефективності громадсько-приватного партнерства для вирішення низки місце­вих проблем соціального, економічного та екологічного характеру. Суб'єктами Програми стали, в тому числі, й освітні установи міст Івано-Франківська. Рівного, Житомира. Миколаєва. Галича та Новоград- Волинського.
   Особливої уваги заслуговує проект "Освітня політика та освіта "рівний - рівному", що реалізується за підтримки ПРООН. Мета проекту полягає у сприянні сталому розвитку суспільства шляхом покращання якості освіти та створення де­мократичного освітнього простору. Проект складається з двох компонентів: освітня політика (управління освітою, зміст освіти, моніторинг якості освіти) та освіта "рівний рівному".
   За підтримки Британської ради у 2005 р. був виданий перший навчальний посібник для вищих навчальних закладів з питань сталого розвитку - Основи стійкого розвитку (Навч. носіб. / За ред. Л.Г. Мельника).
   Ще одним яскравим прикладом співробітництва в цьому кон­тексті є реалізація проекту міністерства і Світового Банку "Рівний доступ до якісної освіти в Україні", що сприяє забезпе­ченню для всіх учнів - як у сільських,так і в міських місцевос­тях - рівного доступу до шкільної освіти, вдосконаленню умов для викладання та навчання програм, що відповідають зростаючим потребам населення України.
   У рамках освітніх проектів Європейського Союзу "Темпус" і "Еразмус Мундус" на базі Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" проведено міжнарод­ну школу-семінар, де викладачами провідних європейських універ­ситетів прочитано одночасно як для українських студентів, так і для студентів Латинської Америки і Китаю інтегрований курс зі сталого розвитку, що складався з більш ніж 30 лекцій. Основною метою цього заходу стали поширення серед студентської молоді знань щодо сталого розвитку, необхідність надання при підготовці інженерів не тільки технічних і технологічних знань, а й позитив­ного і негативного впливу технологій на розвиток суспільства. За результатами проведення міжнародних курсів планується пошири­ти їх проведення в усіх провідних університетах України.
   Слід відзначити також тісну співпрацю у галузі впроваджен­ня ОСР між Одеським державним екологічним університетом, Московським державним університетом ім. М.Ломоносова (геог­рафічний факультет) та Міжнародним екологічним університетом ім. О.Сахарова (м. Мінськ,Білорусь). Учені та викладачі Одесь­кого державного екологічного університету також приймають участь у міжнародному європейському проекті "АІ5НЕ 2.0 Ргоіссі"з розробки інструментарію якісної оцінки програм освіти для сталого розвитку, в першу чергу у вищий школі.
   3.2.2. Державні договори (угоди) про співпрацю, що містять компоненту ОСР
   Міністерством укладено 86 міжурядових і 46 міжвідомчих угод про співробітництво в галузі освіти і науки з 63 країнами світу, в тому числі міжурядові угоди про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання з 22 країна­ми світу.
   Близько 90 проектів угод про співробітництво різного рівня перебувають на погодженні із зарубіжними партнерами 57 країн.
   На розгляді міністерств - зарубіжних країн перебу­вають запропоновані Міністерством освіти і науки України проекти міжнародних міжурядових угод про взаємне визнання документів про освіту й учені звання з Албанією. Бра­зилією, Ізраїлем, Іспанією, Йорданією, Литвою, Ліваном, Мо­замбіком. Пакистаном, Португалією тощо, а також міжвідомчих угод про співробітництво в галузі освіти і науки з Іраком, ОАЕ, Індонезією, Пакистаном, Сінгапуром, Малайзіею, Филіпінами, Бра­зилією. Сербією, Чорногорією, Хорватією, Угорщиною та багатьма країнами Африки і Латинської Америки.
   Сотні угод про співпрацю зі своїми іноземними партнерами уклали вищі навчальні заклади України. З упевненістю можемо констатувати, що в Україні немає вищого навчального закладу, який би не здійснював міжнародних відносин. Проте варто відзначити найбільш активних у процесі інтернаціоналізації. Це, безумовно. Київський національний університет імені Тараса Шевченка і його Інститут міжнародних відносин. Національний технічний університет України "Київський політехнічний інсти­тут". Київський національний економічний університет. Київський державний торговельно-економічний університет. Національний авіаційний університет. Київський державний університет техно­логій і дизайну, Національний університет "Львівська політехніка". Львівський національний університет ім. Івана Франка, Харківський національний університет ім. В.Н. Ка- разіна. Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут". Донецький національний технічний університет. Донецький національний університет,Тернопільський державний економічний університет. Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича, Ужгородський національний університет та ін.
   Освіта має бути початковим елементом трансформації суспільства до сталого розвитку, який буде забезпечувати потре­би людства у можливостях перетворювати свою уяву про сталий розвиток у реальність. Вона не тільки повинна надавати наукові та технічні знання, а й забезпечувати відповідну мотивацію, слу­жити поясненням і здійснювати соціальну підтримку для форму­вання навичок та їх використання. Ключовим завданням освіти у XXI ст. є розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє.