|
Проблема зміни клімату, або глобальне потепління, вже обросла спекуляціями, «сенсаційними» публікаціями і численними міфами. При цьому далеко не всі розуміють справжню природу нових загроз, і ще менше суспільство знає про механізми їх запобігання та усунення. Спробуємо покращити ситуацію, надавши додатково читачам коректну і коротку інформацію.
Клімат
Для початку визначимося з поняттями. Отже, клімат - це багаторічний режим погоди на певній території. Він формується під впливом численних факторів, характеризується відносною сталістю та визначає умови існування всього живого на цій території, зокрема і людини. Клімат має тенденцію змінюватися. І не треба плутати зміну клімату з погодними аномаліями (як сніг у червні в Києві або лютневе цвітіння квітів у Закарпатті). Зараз же йдеться про істотні, глобальні зміни, що носять тривалий, а не випадковий характер.
Проблема полягає не в тому, що клімат планети стає тепліше, а у швидкості цього процесу. За останні півтора століття людство стало свідком дуже різких (за геологічними мірками) змін. Чим швидше відбуваються такі зміни, тим важче природі пристосуватися до них. Для нас з вами адаптація до нових кліматичних реалій має конкретне економічне вираз. Саме розмір можливих втрат внаслідок кліматичних змін є тим мотивом, який змушує шукати шляхи зниження тиску на кліматичну систему.
Зменшення викидів - економія витрат
Економіка нашої країни (та й будь-який інший) в тій чи іншій мірі базується на використанні природних умов і ресурсів, сформованих на її території. Саме ці умови визначають територіальне розселення людей, рід їхніх занять, доступ до води і продовольчим ресурсам, транспортні та енергетичні витрати. Зміна клімату вносить корективи в господарські процеси, і хоча завжди можна знайти щось позитивне в будь-які зміни (так, деякі вчені цілком справедливо переконують, що підвищення концентрації вуглекислого газу прискорить процеси фотосинтезу рослин і тим самим збільшить урожайність сільськогосподарських культур), Все ж у цьому випадку негативний аспект явно превалює. Найнебезпечнішими наслідками глобального потепління, за висновком фахівців, можуть стати:
- Танення льодовиків і підвищення в результаті цього рівня океану, що призведе до затоплення значних прибережних територій, островів і навіть цілих країн (Нідерланди, Бангладеш);
- Зміна напрямку океанічних течій і вітрів, а отже - вологості і температури повітря, Особливо в Євразії та Північній Америці;
- Зсув на північ кліматичних поясів, наступ пустель, ерозія грунтів та посилення дефіциту прісної води;
- Поширення тропічних інфекційних хвороб (малярії та ін), збільшення частоти та потужності стихійних явищ (ураганів, паводків, посух і т.п.).
Найбільш авторитетною на сьогоднішній день оцінкою можливих економічних наслідків зміни клімату вважається робота колективу вчених на чолі з колишнім віце-президентом Світового банку лордом Ніколасом Стерном. За даними, представленими в їх звіті, витрати на застосування негайних жорстких заходів щодо зменшення викидів парникових газів в кілька разів менше майбутнього збитку.
Як боротися зі змінами клімату?
Сучасні кліматичні зміни викликані підвищенням концентрації парникових газів в атмосфері, перш за все вуглекислого газу, внаслідок спалювання так званих традиційних викопних енергоресурсів - вугілля, нафти, газу. Проте парникові гази не є класичними забруднювачами, оскільки безпосередньо не впливають на здоров'я людей. Саме тому боротися з такими викидами звичайними методами (фільтрацією, перенесенням виробництва за межі населеного пункту тощо) неможливо або недоцільно. Більше того, насправді абсолютно все одно, в якому місці планети відбуваються викиди. Важливо не географічне розташування джерела, а валові обсяги емісії парникових газів. Тобто ефект від ста заводів, розташованих в одній провінції Китаю, буде таким же, як від ста аналогічних заводів, рівномірно розміщених по планеті.
Це обумовлює необхідність змусити власників джерел викидів (до них відносяться теплова електроенергетика, металургія, тваринництво, полігони твердих побутових відходів) зменшити викиди парникових газів. Є багато технологічних рішень цього завдання, що відрізняються вартістю і швидкістю їх впровадження.
Зрозуміло, що держава не може напевно знати, який саме варіант зменшення викидів буде більш ефективним для того чи іншого підприємства, особливо коли мова йде про глобальні масштаби. У цій ситуації логічним виходом є створення системи, яка економічно зацікавлювала б власників підприємств самостійно знижувати викиди.
Саме з цією метою був створений так званий ринок квот (дозволів, прав) на викиди парникових газів. Схема його функціонування проста. Кожен учасник отримує певну квоту, тобто право на здійснення чітко визначеного обсягу викидів. Якщо йому вдасться зменшити свої викиди, то заощаджену частину квоти можна продати на ринку. Нарешті, викиди парникових газів зменшуються за рахунок учасників, які можуть це зробити з найменшими витратами. Ця схема була запропонована в 70-і роки минулого століття і була успішно апробована в США (федеральна програма зменшення викидів оксидів сірки). Тільки після цього її застосували для зменшення емісії парникових газів.
«Гнучкі механізми» Кіотського протоколу
Першим міжнародною угодою щодо проблеми глобального потепління стала Рамкова конвенція ООН зі зміни клімату (РКЗК). Документ, ратифікований 194 країнами світу, містить загальні цілі та принципи об'єднання світового співтовариства для вирішення проблеми зміни клімату. У 1997 році був створений так званий Кіотський протокол (КП), що став логічним продовженням і юридичним конвенції. Відповідно до вимог протоколу, 37 країн світу, які ратифікували його і щодо яких він набув чинності, повинні обмежити викиди парникових газів в 2008-2012 роках на певний відсоток у порівнянні з рівнем 1990 року, в цілому на приблизно 5%.
Головну ставку країни повинні робити на внутрішню політику, проте передбачені так звані гнучкі механізми виконання зобов'язань, фактично - ринкові механізми:
1. Торгівля викидами. Кожна країна отримала квоту на викиди і може продати або купити в разі необхідності її частину.
2. Механізм спільного впровадження. Дві (або більше) країни з числа тих, що взяли на себе зобов'язання в рамках Кіотського протоколу (країни Додатку В до протоколу, включаючи Україну), можуть спільно реалізувати проект зі зменшення викидів на території однієї з них. Країна, що приймає такий проект, виступає продавцем одиниць скорочення викидів, а решта партнери фінансують проект і отримують при цьому додаткові дозволи на викиди.
3. Механізм чистого розвитку. Його схема тотожна попередньої з тією лише різницею, що проект реалізується на території країни, яка не має кількісних зобов'язань в рамках Кіотського протоколу (тобто не входить до Додатку В).
Економічний сенс перерахованих механізмів полягає в різниці витрат на зменшення викидів в різних країнах. Оскільки основним джерелом парникових газів є спалювання енергоресурсів, то витрати на зменшення викидів обернено пропорційні енергоефективності виробництва. Іншими словами, зменшення викидів на японському заводі в кілька разів дорожче, ніж, наприклад, у Китаї чи Україна. Таким чином, механізми Кіотського протоколу дозволяють зменшити викиди в тих країнах і секторах економіки, де це можна зробити з найменшими сукупними витратами.
Продовження дії Кіотського протоколу: «за» і «проти»
Термін дії першого періоду зобов'язань за Кіотським протоколом закінчується разом з 2012 роком. До цього часу необхідно укласти документ йому на заміну або ж узгодити зобов'язання на другий період дії протоколу. Активні міжнародні переговори і консультації з цього питання ведуться з 2007-го, проте до цих пір компроміс так і не досягнуто. Більше того, є всі підстави вважати, що компроміс малоймовірний, принаймні до кінця наступного року. Переговори зайшли в безвихідь через розбіжності у поглядах країн на усунення головних недоліків Кіотського протоколу. Найважливіші з них наступні.
1. Відсутність зобов'язань у найбільших емітентів парникових газів. На країни, що входять до Додатка В, припадає менше третини світових викидів парникових газів. США, Китай і Індія поки що не взяли на себе конкретних зобов'язань. Більше того, для досягнення необхідного результату зобов'язання країн з Додатку В повинні бути значно більшими. КП в існуючому форматі не може істотно вплинути на загальносвітовий рівень викидів парникових газів.
2. «Гаряче повітря». Кіотський протокол дозволяє переносити невикористані і непродані квоти на майбутні періоди дії протоколу. Проблема полягає в надлишку квот, який сформувався не в результаті свідомого зменшення викидів, а внаслідок економічного спаду. Зокрема, у країнах колишнього соцтабору фактичні викиди зменшилися в середньому вдвічі порівняно з 1990 роком. Сформувався таким чином надлишок в кілька разів перевищує ринковий попит. Більшість країн ЄС виступають проти перенесення цих квот на наступні періоди. З чим, зрозуміло, не згодні власники квот.
3. Передача технологій та фінансова допомога. Найбільш уразливими з урахуванням майбутніх кліматичних змін є найбідніші країни світу, які фактично не винні у виникненні проблеми, від якої можуть постраждати. Ці країни вимагають від розвинених держав адекватної фінансової та технологічної підтримки для запобігання зміні клімату та адаптації до нього.
4. Удосконалення гнучких механізмів. Механізм спільного впровадження (МСВ) і особливо механізм чистого розвитку піддають гострій критиці через надмірне бюрократизму і методологічних проблем, що виникають при реалізації таких проектів. Згідно з даними Світового банку, в середньому від початку розробки проекту і до отримання зменшення викидів проходить майже три роки.
5. Адекватний облік ролі лісів в балансі парникових газів. Проблема носить скоріше технічний характер і пов'язана зі складністю оцінки поглинання вуглекислого газу лісовими екосистемами.
Переговори щодо майбутнього Кіотського протоколу ускладнюються не тільки антагоністичними позиціями учасників, а й часто свідомим затягуванням процесу та його саботажем. Адже згідно з регламентом КП, всі рішення повинні прийматися консенсусом, тобто фактично будь-яка країна може скористатися правом вето (правда, у виняткових критичних ситуаціях це правило кілька разів ігнорували).
Отже, сьогодні головні дебати ведуться навколо продовження дії Кіотського протоколу. Категорично проти другого періоду протоколу виступили Японія, Канада, США і Росія. Вони вимагають укласти новий - глобальний, довгостроковий договір, яким будуть визначені кількісні зобов'язання з обмеження викидів для основних країн-емітентів.
Китай і більшість країн, що розвиваються, навпаки, виступають за продовження дії протоколу. Вони не готові брати на себе кількісні зобов'язання, оскільки не вважають себе винними в зростанні концентрації парникових газів в атмосфері і потребують часу для підвищення рівня добробуту населення своїх країн. Деякі з них готові погодитися на відносні зобов'язання - зменшення не абсолютних викидів, а викидів на одиницю валового продукту.
Європейський Союз в цілому підтримує укладення нового довгострокового договору. Але до 2013 року досягти цієї мети майже нереально, тому щоб уникнути тимчасового розриву між Кіотським протоколом і новим договором ЄС не проти продовження дії протоколу після 2012-го. Незалежно від результатів міжнародних переговорів, ЄС і надалі буде здійснювати внутрішню політику зі зменшення викидів парникових газів, зокрема за рахунок внутрішнього ринку.
Головним ризиком, пов'язаним із закінченням дії Кіотського протоколу, є зменшення попиту на ринку квот. Оскільки не буде існувати обов'язкових вимог щодо зменшення викидів, такі зобов'язання придбають добровільний характер. Формально механізми КП не скасують, але реальним попитом будуть користуватися хіба що проекти, які реалізуються через механізм чистого розвитку. Фактично єдиним покупцем залишиться ЄС, а точніше - учасники його внутрішнього ринку. Правда, Європейська комісія в минулому році прийняла законодавство, яким значно обмежила імпорт дозволів на викиди з-за меж ЄС. Зниження ринкового попиту послабить стимули для інвестицій у скорочення викидів в країнах, що розвиваються, а також в країнах Східної Європи, що не входять в ЄС, зокрема в Україну.
Як Україні скористалася механізмами Кіотського протоколу
Україна підписала Кіотський протокол 15 березня 1999 та ратифікувала його 4 лютого 2004-го. В рамках протоколу Україна взяла на себе зобов'язання не перевищувати протягом 2008-2012 років рівень викидів парникових газів 1990 року. Фактичні обсяги викидів в 2009 році склали лише 40% квоти (рис. 1).
Як було зазначено вище, існують так звані гнучкі механізми Кіотського протоколу, з яких для України актуальні два - міжнародна торгівля викидами і механізм спільного впровадження.
Ці механізми істотно відрізняються. По-перше, в проектах спільного впровадження (ПСВ) беруть участь підприємства (незалежно від форми власності), а в торгівлі квотами - України як суб'єкт міжнародних відносин (тобто уряд або уповноважений орган виконавчої влади). По-друге, в рамках ПСВ кошти надходять лише після підтвердження реально досягнутого скорочення викидів, а торгівля квотами фактично є форвардними угодою.
Існують дві схеми реалізації ПСВ - так звані Трек-1 і Трек-2, основна відмінність яких полягає в процедурі затвердження проекту. У рамках «Треку-1» функції затвердження проекту і перевірки результатів моніторингу скорочення викидів виконуються згідно з національним законодавством країни, в якій реалізується ПСВ, і покладаються на спеціально уповноважений державний орган (в Україні це Державне агентство екологічних інвестицій), А в рамках «Треку-2» - згідно з процедурами і вимогам, затвердженим Комітетом з нагляду за спільним впровадженням, працюють у рамках Кіотського протоколу.
У квітні 2006 року Україна отримала право на реалізацію ПСВ по «Трек-2». Для цього, крім власне ратифікації КП, необхідно було забезпечити функціонування національного реєстру вуглецевих одиниць, провести точний підрахунок викидів в 1990 році, створити національну систему оцінки викидів парникових газів, А також щорічно готувати і подавати до секретаріату РКЗК національний кадастр викидів парникових газів.
Станом на 11 липня 2011 року в Комітеті з нагляду за спільним впровадженням від Україною на різних стадіях реалізації зареєстровано 59 ПСВ, з яких 42 - по «Трек-1» і 17 - по «Трек-2» (див. рис. 2). Ці проекти вже дозволили зменшити викиди майже на 30 млн. тонн одиниць викидів, що становить близько 40% світового обсягу в рамках ПСВ.
У порівнянні з іншими країнами Східної Європи такий результат є безперечним успіхом. Але він тьмяніє на тлі Китаю (2654 проекту і 368 млн. тонн одиниць) та Індії (1653 проекту і 98 млн. тонн одиниць).
Продаж Україні вуглецевих одиниць в рамках механізму міжнародної торгівлі квотами можлива тільки за так званою схемою зелених (або цільових) інвестицій. Вона передбачає, що отримані кошти повинні бути інвестовані в реальні проекти, які дозволять скоротити викиди, або в суміжні сфери (розвиток інфраструктури для екологічних проектів, моніторинг, наукові дослідження в цій галузі і т.п.).
За цією схемою України уклала декілька угод з Японією та Іспанією загальним обсягом 47 млн. тонн одиниць викидів. У цій ніші світового ринку квот на Україну припадає понад 13%. Отримані кошти освоєні поки що частково і спрямовані на ремонт та теплову санацію шкіл і лікарень в кількох регіонах України (в АР Крим, Луганській, Сумській, Івано-Франківській областях).
Національний ринок квот і вуглецевий протекціонізм
21 жовтня 2010 у Верховній Раді розглянули в першому читанні законопроект України «Про регулювання в сфері енергозбереження». Незважаючи на назву, об'єктом регулювання цього документа є саме викиди парникових газів: Проект передбачає створення повноцінного національного ринку квот на викиди, подібно до ринку ЄС.
Не будемо вдаватися в технічні подробиці, оскільки виписані в законопроекті процедури і елементи торгівлі квотами, а також їх відповідність реаліям Україна - явно предмет іншого, тривалої і грунтовної дискусії. Краще детальніше зупинимося на мотивах, позитивних та негативних наслідках остаточного прийняття парламентом Україні цього закону.
Критики ідеї створення ринку дозволів на викиди, як правило, висувають три аргументи:
- Додаткові витрати на зменшення викидів дорого обійдуться національним виробникам, погіршать їх фінансовий стан і конкурентоспроможність;
- Україна володіє надлишком квот, активно намагається його продати, Так навіщо в такій ситуації скорочувати свої викиди?
- Ринок поставить хрест на проектах спільного впровадження.
Можемо навести п'ять головних контраргументів. По-перше, як свідчить міжнародна практика, ні в одному (!) Випадку існування ринку не простежувалося негативне чи, тим більше, катастрофічний вплив на бізнес. Більш того, ринок стимулює зменшувати викиди і надає фінансові механізми для цього. Зменшення викидів фактично тотожне підвищенню енергоефективності. І європейські, і американські підприємства, які беруть участь у ринках квот на викиди, змогли підвищити свою конкурентоспроможність та енергоефективність. Чому ж українські виробники, на їхню думку, отримають протилежні результати? Чи не тому, що вони не прагнуть (та й ніколи не прагнули) реально модернізувати своє виробництво?!
По-друге, українські підприємства, навіть якщо не буде створено національний ринок дозволів на викиди, Все ж зіткнуться з додатковими витратами, пов'язаними з високими викидами парникових газів. Зараз у міжнародній торгівлі набуває чинності новий феномен - вуглецевий протекціонізм. Країни, які в тій чи іншій мірі обмежили свої викиди парникових газів (фактично це зробили всі розвинені країни, і в найближчому майбутньому до них приєднаються інші), прагнуть захистити національні ринки від дешевих товарів з країн, не встановили таких обмежень. Мова йде про реальні антидемпінгових мита, наприклад, на метал, продукцію хімічної промисловості або інші енергоємні товари. Для прикладу: в ціні європейської продукції закладена вуглецева складова, і, природно, український метал, ціна якого не включає таку складову, отримує перевагу. Вже сьогодні однозначно під такі обмеження підпадають вітчизняні авіаперевізники, завтра до них можуть додатися металурги або хіміки. Так, може, краще витратити ці кошти на модернізацію свого виробництва, ніж дотувати європейські чи американські економіки?
По-третє, Україна володіє надлишком квот, тільки поки діє Кіотський протокол (2008-2012 роки). Якщо новий договір так і не укладуть, то про торгівлю квотами за схемою цільових інвестицій, найімовірніше, можна забути. Цей надлишок елементарно нікому буде продати. Якщо новий договір підпишуть, то невідомо, чи вдасться Україні відстояти право перенести невикористані квоти на майбутні періоди. Категорично проти такого розвитку подій виступають ЄС, США, Японія та інші розвинуті країни. Як свідчить практика, відстояти свої інтереси, навіть у більш простих питаннях, нашій країні вкрай важко.
З іншого боку, ми не можемо вічно заспокоювати себе надлишком квот (у порівнянні з 1990 роком). Економічне зростання (а ми ж на нього так розраховуємо!) Обов'язково призведе до зростання викидів. Так що квота буде вичерпана, це питання часу. І те, що сьогодні ми викидаємо менше, ніж у 1990 році, аж ніяк не є предметом гордості або національним досягненням. Подальший стійкий економічне зростання неможливе на існуючій основі - необхідна тотальна модернізація і підвищення ефективності, зокрема енергетичній. Ринок квот у цьому контексті є скоріше помічником, ніж обмеженням.
По-четверте, національний ринок ніяк не вплине на ПСВ. Нам потрібно побоюватися припинення дії Кіотського протоколу, що послабить іноземний попит на проекти спільного впровадження, а не боятися створення нового ринку, який, навпаки, такий попит буде генерувати.
По-п'яте (в іншій країні це, напевно, стояло б на першому місці), не можна забувати, що ринок дозволів на викиди має на меті сприяти вирішенню глобальної проблеми зміни клімату. Скорочення викидів підвищить якість екологічного стану в Україну. Модернізація виробництв додатково дозволить, крім парникових газів, зменшити викиди класичних забруднювачів (важких металів, оксидів азоту, сірки тощо).
У такому світлі створення національного ринку дозволів на викиди є однозначно позитивним кроком. Якщо чесно, то навіть трохи дивує, що такі плани визріли в Україну, а не під тиском іноземних «консультантів». Тепер головне питання звучить приблизно так: як реалізувати ідею цього ринку в Україну максимально ефективно? Втім, це вже предмет іншої статті.
Джерело: ZN.UA |
